Повернення театру у післявоєнну польську столицю: як це було?

Після Другої світової війни на Варшаву чекало велике відновлення: містяни із завзяттям відбудовували будинки, приводили до ладу вулиці, розбирали руїни, які залишили після себе німецькі окупанти. Але не лише важлива міська інфраструктура відродилася із попелу у ті роки – артисти театру вирішили повернути культурне життя у післявоєнну столицю, адже варшав’яни дуже потребували позитивних емоцій і чогось прекрасного у сірих буднях. До того ж, деякі культурні заклади продовжували свою діяльність і під час війни – офіційно та підпільно. Артистів, які продовжували тішити варшав’ян мистецтвом і з ще більшим натхненням робили це після війни, можна назвати справжніми героями культурного фронту, пише warsaw-trend.eu.

Яким був театр у роки війни?

Більшість театрів у Варшаві у роки війни працювали підпільно, адже у офіційних закладах культури німці дозволяли лише низькопробні вистави з мотивами еротики, адже гітлерівці вважали, що це відповідає рівню освіченості варшав’ян. Підпільні постановки давали надію на відродження національної культури і повернення до нормального життя після війни. На дверях підпільних театрів часто можна було побачити вивіску “До театру не входять безкарно”. Після закінчення війни ця фраза запам’яталася варшав’янам як метафорична, але під час окупації її варто було сприймати буквально. Перед усіма, хто брав участь у театральних виставах, не обмежених німецькою пропагандою, стояв вибір: небезпечна для життя конспірація або офіційний театр з жалюгідним репертуаром. Артисти, які наважилися на відчайдушний крок, закликали містян та колег бойкотувати офіційні культурні заклади, тому що вважали будь-яку співпрацю з окупантами проявом колабораціонізму. 

Нерідко німці примушували артистів варшавського театру виступати для в’язнів концтаборів. 

У 1940 році у Варшаві виникла Таємна театральна рада, головними представниками якої були Богдан Коженевський, Леон Шиллер та Едмунд Верчинський. У раді розробляли концепцію розвитку післявоєнного театру. Також у польській столиці діяв Державний інститут театрального мистецтва, де містян підпільно навчали акторській майстерності та іншим напрямкам у сфері кіноіндустрії. 

Серед варшавської еліти найбільшою популярністю користувалися вистави, створені Леоном Шиллером. Під час окупації разом із підопічними будинку “морально занедбаних дівчат”, яким в одному із варшавських районів керувала сестра Бенігна, у 1940 році Шиллер поставив декілька підпільних вистав. Зокрема, найбільш відомими аматорськими виставами стали “Історія про Святі Страсті та Славне Піднесення Господнє” та “Пасторалька”. 

Повернення театру у мирні будні

Вважається, що датою повернення варшавського театру до нормального життя є 17 січня 1946 року. До речі, на правому березі Вісли, який німці залишили восени 1944, відновлення почалося раніше, а отже, і раніше відродився театр. 

Важливою історичною фігурою того часу став Ян Морозінський, який був актором та ініціатором відродження культурного життя у столиці. У жовтні 1944 на вулиці Отвоцька він поставив “Популярний концерт”, який представляв собою мозаїку з фрагментів відомих романів, повістей та п’єс. 

Першою післявоєнною театральною виставою у старовинному районі Прага стала комедія у двох актах Юзефа Коженьовського “Майстер та підмайстер”. Прем’єра відбулася 19 листопада 1944 року, а репетиції вистави проходили у складних умовах – актори готувалися у будівлі вокзалу, який обігрівався “буржуйкою”. 

Цікавим фактом про варшавський післявоєнний театр є те, що через дефіцит одягу та костюмів у Польщі, актори іноді вимушені були одягати на сцені залишені речі гітлерівців. 

Comments

.,.,.,.