Пйотр Думала — один з найоригінальніших авторів польської анімації та кіно, якого критики називають чарівником, а колеги — генієм. Його шлях від реставратора надгробків до лауреата понад сотні міжнародних нагород майже нагадує сценарій фільму. Винайшовши власну техніку, він створив поетичну мову образів, що підкорила фестивалі від Бидгоща до Оттави. Далі на warsaw-trend.eu.
Ранні роки та мистецький шлях Пйотра Думали
Пйотр Думала народився 9 липня 1956 року у Варшаві. Парадоксально, але саме спостереження за слюсарською працею батька стало першим імпульсом до мистецтва. Малим хлопчик годинами дивився, як той, занурений у свою справу, сидить за токарним верстатом. Уже у шість-сім років він почав малювати комікси у тоненьких зошитах, а згодом — писав оповідання та казки. Навіть у художній школі юний митець більше писав, ніж малював, що приносило йому неабияку славу.
Згодом Пйотр Думала вступив до Академії образотворчих мистецтв Варшави, де вивчав реставрацію скульптур. У студентські роки його першою роботою стало відновлення надгробків на Повонзківському цвинтарі. На останньому курсі юний митець натрапив на книгу Анджея Коссаковського «Polski film animowany», де познайомився з діяльністю Даніеля Щехури. Побачивши, що той керує студією кінографіки у його власній академії, він кинувся до майстерні. Зрештою, рішучість студента визначила два наступні роки, коли він навчався анімації у майстра на факультеті графіки.
Професійний шлях Пйотра Думали продовжився у Se-Ma-For, першій великій польській мультиплікаційній кіностудії, відомій експериментами та авторським підходом. Саме там він створив свій дебютний фільм «Lykantropia» (1981). Він розкриває гротескну історію про перевертнів, які насправді є людьми, вимушеними носити вовчі шкури. Чекаючи на здобич, один з них скидає шкуру, виявляючи свою людську сутність. Це стає для нього фатальним, адже зграя без вагань пожирає його.
У 1984 році поворотним етапом у творчості Пйотра Думали стало створення фільму «Latające włosy», у якому він уперше застосував техніку, що згодом стане його візитівкою. Одного разу він хотів намалювати невеличку картинку як подарунок сестрі своєї тодішньої дівчини. Вдома чоловік знайшов стару фанерну дощечку, ще з часів художньої школи покриту крейдово-гіпсовим ґрунтом. Вона була біла й відшліфована, але він, наслідуючи голландських майстрів, спершу зафарбував її у темно-коричневий колір. Потім тонкою голкою митець почав дряпати гіпс, щоб намітити ескіз. І тут йому сяйнула думка: зіскоблений білий шар утворював такий виразний малюнок, що сам по собі міг стати кадром фільму.
З 1997 до 2001 року Пйотр Думала був професором Університету мистецтв, ремесел та дизайну Констфак у Стокгольмі, а з 2001 до 2004 року — лектором у Гарвардському університеті. Саме у цей період він узявся за екранізацію роману Федора Достоєвського «Zbrodnia i kara» (2000). Це був найдовший анімаційний фільм режисера тривалістю пів години, над яким він працював три з половиною роки. Яцек Добровольський писав, що це — його magnum opus, у якому правда про людську психіку подана з майстерністю, гідною Інгмара Бергмана.
У 2009 році Пйотр Думала вперше звернувся до повнометражного ігрового кіно, знявши фільм «Las». Подія розгортається одночасно у двох площинах: старий чоловік веде свого сина лісом, але водночас у реальному часі він лежить на ліжку смертельно хворий, повністю залежний від того ж сина. Режисер досліджує взаєморозуміння між батьком і дитиною, їхні страхи, рани та прощення, що накопичувалися роками. У цьому фільмі він прагнув поєднати акторську гру й елементи анімації так, щоб перехід між ними був майже невидимим.
Визнання та значення візуальної творчості Пйотра Думали
Фільми Пйотра Думали зібрали понад 100 міжнародних нагород на найпрестижніших фестивалях у Кракові, Загребі, Монреалі, Амстердамі, на Кіпрі тощо. Професор Лодзької кіношколи та Академії образотворчих мистецтв у Гданську, викладач університету Констфак і лектор Гарвардського університету, він передавав свою філософію та техніку студентам з різних культурних середовищ. Кінооглядачка Божена Єнджейчак влучно підсумувала унікальність феномена чоловіка, назвавши його фільми найбажанішими й найулюбленішими практично на кожному міжнародному фестивалі, навіть серед таких великих постатей польського кіно, як Кесльовський, Вайда чи Пасіковський.
