Януш Вармінський – людина, яка понад 40 років керувала однією з найважливіших театральних сцен в історії Польщі. Він створив варшавський театр “Атенеум”. Але про чоловіка мало писали у пресі, нібито його й не існувало. У цьому матеріалі на warsaw-trend.eu ми більш детально розповімо про кар’єру керівника варшавського театру.
Факти з життя
Варто розпочати з того, що насправді Януш не був Вармінським. Його справжнє прізвище Левандовський. Він був військовим Армії Крайової, учасником Варшавського повстання та операції “Буря”. Під час Другої світової війни уся його родина загинула. Януш залишився один. Самотній, він згадав про своє давнє бажання – стати актором.
Згодом йому випала можливість познайомитись з Казімєжем Деймеком. Януш походив з освіченої варшавської родини. Казімєж був простим селянином. Але війна і спільне бажання творити об’єднала ці дві протилежності. Спершу у Лодзі вони створили зразковий соцреалістичний театр. Усе це здавалось комуністичною утопією. Попри великі роботу у Лодзі, Вармінський вирішив все-таки повернутись до рідної Варшави.
Театральна діяльність
Повернувшись до Варшави, Януш отримав пропозицію створити театр, схожий на такий, як у Лодзі. Вармінський був в захваті від цієї можливості, тож згодом з’явився театр “Атенеум”. Завдяки керівній посаді митець змінився духовно. Він почав їздити до Парижа, де шукав нову польську драматургію. Йому вдалось відновити частину забутої авангардної драми, яка до війни була досить нішевою. Януш відмовився від соцреалізму і повернув на польську сцену класику. Також він прийняв рішення, що варшавських глядачів варто познайомити з роботами Макса Фріша, Ежена Йонеско та інших.
До середини вісімдесятих Януш тримав руку на пульсі. Він чудово відчував, що саме потрібне польському глядачеві. Вармінський мав дуже чутливе вухо й неозброєне око. Саме на його сцені дебютували найпопулярніші актори і актриси того часу, які згодом зробили кар’єру в театрі, у кіно чи на телебаченні. Актори були усім для Януша. Комусь він врятував кар’єру, а комусь й життя. Він чудово відчував акторський потенціал, тож ніколи не шкодував про свій вибір.
Для Вармінського було важливо показати світові, що Польща є демократичною державою і що тут комуністична система втрачає свою авторитетність. Саме у цей період ООН і ЮНІСЕФ створили Міжнародний інститут театру. Його керівником став Януш Вармінський. Це стало чудовою ареною для митця, аби показати, яким є справжній польський театр.
Але у 80-х все почало змінюватись. Вармінський потрохи втратив контроль над театром, втратив контакт з акторами, і навіть контакт з реальністю. На його стан вплинула політична й соціальна ситуація, яка досить стрімко почала змінюватись в Польщі. Януш усвідомив, що не хоче вже режисерувати. Адже часи змінились. Люди не цікавились театром, у них не було грошей на квитки. А раніше Вармінський мріяв створити такий театр як у Лондоні та Парижі.
Згодом померла дружина Януша Олександра Шльонська. Після цього на нього було скоєно замах. Усі ці події неабияк підкосили митця. Через це він не розумів, що відбувається у нього в театрі. У 1996 році Януш Вармінський покінчив життя самогубством. Ймовірно, через це про нього мало писали у польській пресі. Так, він був різним, але став тим, хто зміг розвинути польський театральний потенціал. Вже у 21 столітті колеги й учні Януша Вармінського вирішили створили про нього фільм, де поділились історіями й спогадами, які пов’язані з цим варшавським митцем. Під час перегляду можна помітити наскільки ці люди вдячні Янушу за його роботу та за внесок у театральну діяльність.
