Люцина Вінницька — одна з найяскравіших постатей польського кінематографа другої половини XX століття. Вона не просто грала ролі, а проживала їх, вкладаючи у кожного персонажа душу. Талант та харизма Вінницької зробили її улюбленицею глядачів, пише сайт warsaw-trend.eu.
Від юриспруденції до кінематографа
Люцина Вінницька народилася 14 липня 1928 року в місті Варшава. Спершу вона обрала професію, яка не мала жодного відношення до творчості. Вінницька вчилася на юриста у Варшавському університеті. Закінчила заклад вищої освіти у 1950 році.
Проте душа Вінницької лежала до мистецтва. Вона мріяла про акторську кар’єру. Через це вступила до Державної вищої театральної школи у Варшаві, яку закінчила у 1953 році.
Доленосна зустріч та дебют у кіно
У 1953 році відомий польський режисер Єжи Кавалєрович шукав актрису на роль Мадзі у фільмі «Під Фригійською зіркою» («Pod gwiazdą frygijską»). Його товариш Чеслав Петельский, який теж був режисером та сценаристом, порадив придивитися до випускниць Державної вищої театральної школи. Люцина Вінницька була однією з тих, кого запросили на пробні знімання.
Перша зустріч випускниці театральної школи та режисера була сприйнята ними по-різному. Вінницькій Кавалєрович здався сильною та яскравою особистістю. А от Люцина не справила враження на режисера. Він сказав, що Вінницька в кадрі нагадує розтоптаного мопса. Пізніше обидвоє сміялися з цього епізоду. Попри те, що Кавалєрович глузливо відгукнувся про зовнішність Вінницької, потім він змінив свою думку та запросив Люцину на роль Мадзі.
Фільм «Під Фригійською зіркою» вийшов у 1954 році. Дебют Вінницької у кіно був успішним. Та з цієї кінострічки розпочалася не тільки акторська кар’єра Люцини, а й роман між молодою актрисою та режисером. Кавалєрович був одружений, але не міг стримувати почуттів до артистки, молодшої за нього на шість років.
Зоряний шлях у кіно
Після успішного дебюту в кіно Вінницька не тільки знімалась, а й грала в театрах Щецина та Варшави. Фільмографія артистки поповнилася роллю Рози у стрічці Кавалєровича «Справжній кінець великої війни» («Prawdziwy koniec wielkiej wojny»). Фільм вийшов у 1957 році.
Кавалєрович мешкав з родиною у Лодзі, але періодично їздив до Люцини в Щецин. Під час однієї з таких поїздок режисер став свідком ситуації, яка надихнула його на створення сценарію фільму. Стрічка під назвою «Поїзд» («Pociąg») вийшла у 1959 році. В ній знялися відомі актори Леон Нємчик та Збіґнєв Цибульський. Головна жіноча роль дісталася Люцині Вінницькій. Картина стала знаковою для польського кіно. Глибока, прониклива гра акторки не залишила байдужими ні глядачів, ні критиків. Через деякий час після прем’єри фільму «Поїзд» Кавалєрович та Вінницька одружилися.
Акторка зіграла в більшості фільмів свого чоловіка. Знялася вона й у кінострічках інших режисерів:
- історичному фільмі «Тевтонські лицарі» («Krzyżacy») Олександра Форда;
- польській комедії «Щоденник пані Ганки» («Pamiętnik pani Hanki») Станіслава Лєнартовича;
- психологічно-соціальній картині «Індекс» («Indeks») Януша Кійовського і т.д.
Найвидатніша роль
Найяскравішу роль Вінницька зіграла у фільмі Єжи Кавалєровича «Мати Йоанна від ангелів» («Matka Joanna od Aniołów») 1961 року. При створенні сценарію кінорежисер взяв за основу однойменне оповідання польського письменника Ярослава Івашкевича.
За сюжетом фільму черниці та настоятелька невеликого монастиря на Смоленщині, яку зіграла Люцина Вінницька, стають одержимими дияволом. Допомогти жінкам позбутися впливу злих сил намагається екзорцист Сурин.
Фільм мав успіх, а Вінницька після його виходу закріпила статус однієї з провідних акторок Польщі. Проте тематика кінострічки викликала обурення католицьких єпископів Польщі та Ватикану. Фільм Кавалєровича став причиною політичного та дипломатичного скандалу на кінофестивалі в Каннах. Очевидно, через це польська стрічка була відзначена не головною нагородою фестивалю, а менш престижною премією — Гран-прі.
Життя після завершення акторської кар’єри
У 1977 році Люцина Вінницька востаннє знялась у кіно. Перед цим вона розлучилася з Кавалєровичем, від якого мала двох дітей. Розірвати шлюб довелося через те, що польський режисер закохався в італійську акторку Лізу Гастоні, з якою згодом одружився. Вінницька більше не виходила заміж.
Кінозірка свідомо відмовилася від слави та грошей. Вона вирішила зайнятися журналістикою. Її статті друкували у виданнях: «Kurier», «Przekrój», «Argumenty», «Literatura».
У 1987 році Вінницька випустила книгу «Подорож навколо священної корови» («Podróż dookoła świętej krowy»). Було надруковано 120 000 примірників її дебютного видання. У 1999 вийшла друга книга польської акторки «В приймальні небес» («W poczekalni nieba»). Обидва видання мали великий успіх серед читачів.
На написання книг Люцину Вінницьку надихнули подорожі до Японії. Акторка також захопилася духовними практиками Далекого Сходу. Цей інтерес привів її до створення центру «Академія життя», яким керувала понад 10 років. У закладі викладали нетрадиційну медицину, далекосхідну філософію, що на той час було незвичним для польського суспільства. Після завершення акторської кар’єри життя Люцини Вінницької було наповнене пошуком гармонії між мистецтвом, наукою та духовним розвитком.
З 2008 року Вінницька проживала у пансіонаті для людей похилого віку у селі Пальміри, розташованому недалеко від Варшави. Там вона й пішла з життя 22 січня 2013.
Люцина Вінницька — це не просто ім’я в історії польського кінематографа, а символ таланту та відданості мистецтву. Ролі, зіграні акторкою, вражають глибиною, а фільми, в яких вона знімалася, вважаються класикою.
