Вона – легендарна польська акторка 20 століття, пише сайт warsaw-trend.eu. Чимало глядачів знають її як виконавицю ролей романтичного репертуару. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про творчу кар’єру Ельжбети Барщевської.
Поклик сцени
Коли Ельжбета навчалась у молодшій школі, то познайомилась з видатним літературознавцем Конрадом Гурським. Саме він звернув увагу на почуття поезії, декламаційний талант і чутливість Барщевської. Чоловік переконав дівчину почати серйозно займатись акторською майстерністю. Тож згодом Ельжбета вступила до Державного інституту театрального мистецтва. Вона навчалась під керівництвом Олександра Зельверовича.
У 1934 році Барщевська закінчила своє навчання в університеті. Після цього її запримітив польський театральний режисер Арнольд Шифман. Саме він запропонував дівчині працювати в Польському театрі у Варшаві, де вона дебютувала в ролі Гелени в “Сні літньої ночі” Шекспіра в постановці Леона Шиллера. Згодом Ельжбета з’явилась у таких виставах як “Напередодні предків”, “Віяло леді Віндермір”, “Гамлет”, “Тесса або вірна німфа” тощо.
Творчий доробок
У 30-х роках Ельжбета зіграла персонажів у виставах Олександра Зельверовича, була Аніелою у “Великій людині малого бізнесу” Олександра Фредро і Саломеєю в “Горштинському” Юліуша Словацького. Також Барщевській випала можливість виконати головну роль маленької Дорріт у виставі за мотивами прози Чарльза Діккенса. Перші роки виступів відразу принесли Барщевській визнання критиків і прихильність глядачів. Чимало театралів зауважили її ліризм, відчуття вірша у високому репертуарі, легкість і акторську безпосередність у комедійних ролях.
До початку Другої світової війни Ельжбета зіграла в півтора десятка фільмів, переважно в головних ролях. Завдяки цьому успіху вона стала зіркою довоєнного кіно, однією з найпопулярніших актрис свого покоління. У кіно Барщевська дебютувала у 1934 році, коли зіграла роль у комедії Міхала Вашинського “Що мій чоловік робить вночі …”. Через три роки вона знову зустрілась з Вашинським на одному знімальному майданчику. Тоді Ельжбета виконала подвійну роль – Беати, дружини професора Вільчура, і його доньки Марисі у “Знахарі” за романом Тадеуша Доленги-Мостовича.
Її останньою передвоєнною роллю була Юстина в іншій адаптації польського кіно – Nad Niemnem за мотивами Елізи Ожешкової режисерів Ванди Якубовської та Кароля Шоловського. Прем’єра кінострічки так і не відбулась, адже усе згоріло під час облоги Варшави.
Під час окупації Барщевській довелось покинути сцену. Потрібно було за щось жити, тож жінка була змушена піти працювати офіціанткою у варшавський заклад. Але про свою творчість Ельжбета не забувала. Тож брала участь у таємних концертах польської поезії. Вона з’явилася в конспіративному “Іридіоні” Зигмунта Красінського. Згодом разом з чоловіком підготувала перший авторський вечір Тадеуша Боровського.
Після закінчення Другої світової війни Барщевська повернулась на варшавську сцену. У 1945 році вона зіграла Марину у виставі Станіслава Виспянського “Весілля” режисера Яцека Вощеровича. Через рік вона прийняла рішення займатись лише театральною діяльністю. Тож до кінця своїх днів Ельжбета грала у Польському театрі у Варшаві. Проте перед камерою вона постала ще раз — у 1977 році в телефільмі Збігнєва Камінського “Ритм серця”.
Загалом Ельжбета Барщевська завжди асоціювалась у глядачів з ліричністю, романтикою, адже здебільшого у неї були саме такі ролі. Вона надавала витонченості та благородства своїм персонажам. У 1981 році Барщевська попрощалась з варшавською сценою. Останній раз вона з’явилась у виставі „Пам‘ять” Джона Мурелла.
