Павел Павліковський — один із найвидатніших кінорежисерів, сценаристів і продюсерів. Його творчість відзначається мінімалізмом, глибоким психологізмом та особливою візуальною естетикою. Фільми Павліковського відзначені найвищими нагородами, серед яких «Оскар» і призи Каннського кінофестивалю. Проте шлях до визнання був непростим. Павліковський багато років жив за межами Польщі, не здобував спеціальної кінематографічної освіти, але все ж став відомим режисером. Про те, як варшав’янину вдалося здобути світове визнання, розповідаємо на warsaw-trend.eu.
Юний емігрант, захоплений кіно
Павел Павліковський народився 15 вересня 1957 року у Варшаві. Його мати була з католицької сім’ї. Вона обожнювала сцену й працювала балериною, але через проблеми зі здоров’ям залишила балет і стала викладачкою англійської філології у Варшавському університеті. Тато режисера був лікарем єврейського походження. Бабуся по батьковій лінії також була лікаркою. Вона трагічно загинула в Освенцимі.
Дитинство Павліковського виявилося неспокійним. У 1969 році, після антисемітської кампанії у Польщі та розлучення батьків, тато режисера виїхав до Австрії. Через два роки, коли Павліковському виповнилося 14, він разом із мамою вирушив до Великої Британії.
Перші роки в новій країні були нелегкими. Павел навчався в католицькій школі під Лондоном. Через проблеми з дисципліною був звідти відрахований. Павліковський перейшов у протестантську школу, а після її закінчення вивчав літературу й філософію в університетах у Лондоні та Оксфорді. Він навіть почав писати докторську дисертацію про поета Тракля, але захоплення кіно виявилося сильнішим за інтерес до науки. В Оксфорді Павліковський записався до кіномайстерні, де зрозумів, що понад усе хоче знімати фільми.
У 1986 році варшав’янин проходив стажування в BBC. Саме там він уперше відчув, що може розповідати історії через камеру. Перші його роботи були документальними, але вже тоді прослідковувався особливий стиль Павліковського, який згодом став його візитівкою.
Перехід кінематографіста до ігрового кіно був успішним. Мелодрама «Останній притулок» («Last Resort») отримала нагороду BAFTA за найкращий дебют, а драма «Літо кохання» («My Summer of Love») — премію BAFTA за найкращий британський фільм.
«Іда» — польська історія, що вразила світ
Фільм «Іда», прем’єра якого відбулась у 2013 році, став справжньою сенсацією та привернув світову увагу до польського кінематографа. У стрічці Павліковський розповідає про молоду послушницю, яка напередодні складання обітниць дізнається, що її батьки загинули під час Голокосту. Разом із тіткою вона вирушає в подорож, щоб розкрити сімейну таємницю та більше дізнатися про власне походження.
Найголовнішою особливістю фільму є мінімалістичний стиль. Статичні кадри, стримані кольори та чорно-біла гама створюють особливу атмосферу, яка підкреслює внутрішній світ героїні та трагічність її історії. Павліковський уміло поєднав особисту драму з глибокими історичними темами, зокрема з болючим минулим Польщі.
Критики відзначали, що «Іда» — це приклад того, як простота в кінематографі може бути надзвичайно сильним засобом емоційного впливу. У 2014 році кінокартина здобула премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. «Іда» є першою та станом на 2025 рік єдиною польською стрічкою, відзначеною такою престижною нагородою в цій номінації. Фільм також отримав багато інших відзнак, а Павліковський став одним із найпомітніших польських режисерів, чиї роботи визнають на міжнародній арені.
Попри те, що кінокартина «Іда» принесла країні таку важливу нагороду як «Оскар», вона стала об’єктом гострої критики з боку деяких польських політиків та консервативних кіл. Їхнє невдоволення викликала сцена, де поляки співпрацюють із нацистами та вчиняють злочини проти євреїв. Деякі представники партії «Право і справедливість», стверджували, що фільм антипольський і спотворює історичну правду, звинувачуючи поляків, які самі були жертвами.
«Холодна війна» — фільм, натхненний історією кохання батьків
Фільм «Холодна війна» («Zimna wojna»), що вийшов у 2018 році, був відзначений за найкращу режисуру на Каннському кінофестивалі та мав три номінації на «Оскар». Він розповідає історію трагічного та пристрасного кохання музиканта Віктора та співачки Зули, що розгортається на тлі розділеної залізною завісою Європи 1950-х років.
Фільм має особливу емоційну глибину через автобіографічний підтекст. При створенні картини Павліковський надихався історією стосунків своїх батьків. Їхнє спільне життя він описував як складну та захопливу катастрофу кохання, що тривала понад 40 років.
Як і головні герої фільму, батьки режисера були представниками різних соціальних кіл. Їхнє кохання було настільки сильним, що попри постійні конфлікти вони не могли жити одне без одного. Батько та мати режисера багато разів розлучалися та сходилися знову, вступали в шлюби з іншими людьми, але постійно повертались одне до одного. Ця боротьба за кохання на тлі політичних репресій та труднощів життя в тоталітарній системі є основою драми у фільмі.
Зрештою, батьки Павліковського зійшлися наприкінці їхнього життя. Вони померли у 1989 році з різницею в декілька місяців. Перетворення історії батьків на універсальну кінематографічну розповідь стало для режисера актом вшанування пам’яті про рідних людей. Це надало фільму особливої автентичності та емоційної сили, зробило його не просто художнім твором, а проникливим і чесним осмисленням того, як політичні умови впливають на людські долі.
Режисер, що не любить публічності
Павел Павліковський відомий своєю стриманістю та небажанням виставляти особисте життя напоказ. У той час, коли зірки шоубізнесу діляться подробицями своїх стосунків, кінорежисер свідомо обирає приватність.
Про першу дружиною Павліковського в публічному просторі практично немає інформації. Йому вдалося зберегти в таємниці навіть ім’я обраниці. Відомо, що вона була російською піаністкою, яка емігрувала до Великої Британії у 1980-х роках. Майбутні чоловік і дружина познайомилися, коли Павліковський працював над документальним фільмом. У шлюбі народилися донька та син. Величезним ударом для режисера стало те, що дружина захворіла на рак. Щоб доглядати за нею, Павліковський призупинив роботу над фільмами. У 2006-му першої дружини кінорежисера не стало.
У 2017 році кінорежисер одружився вдруге. Він створив сім’ю з відомою польською моделлю та акторкою Малґожатою Белою. Пара тривалий час тримала свої стосунки в таємниці. Про їхнє весілля публіці стало відомо лише після того, як воно відбулося.
Навіть після того, як про їх шлюб дізналася широка аудиторія, Павліковський рідко дає інтерв’ю на особисті теми. Він обмежується обговоренням своєї роботи та творчих ідей, вважаючи, що його приватне життя не має бути предметом публічних дискусій.
Павел Павліковський — режисер, який довів, що навіть у часи, коли кіно переповнене цифровими спецефектами, глядача можна зачепити глибиною історії, щирими емоціями та вишуканою візуальною стилістикою. Драма «Іда», яка стала першим оскароносним польським фільмом, — підтвердження того, що обираючи мінімалізм та чорно-білу естетику, можна створювати позачасові фільми, які залишають тривалий слід у свідомості глядачів. Роботи Павліковського є джерелом національної гордості для Польщі. За вміння розповідати про досвід поляків так, що його розуміє весь світ, режисеру у 2019 році надали звання почесного громадянина Варшави.
